Документалізм: революційний рух фільмів, який фіксує повсякденне життя

Документалізм — кінотех, що виник у 1960-1970-х роках, зокрема в Європі та Латинській Америці. Він наголошує на використанні реальних людей і місць, а не акторів і декорацій, щоб розповісти історії, які ґрунтуються на повсякденному житті звичайних людей. Документалісти часто використовують підхід «літати на стіні», коли камера спостерігає за подіями без втручання чи коментарів, дозволяючи об’єктам говорити самі за себе.

Документалізм характеризується своєю зосередженістю на конкретному, конкретному та окремому, а не на на великі оповіді чи універсальні істини. Він прагне відобразити складність і багатство людського досвіду в усій його безладності та неоднозначності. Документалісти часто досліджують такі теми, як соціальна нерівність, політичні репресії та особиста боротьба, використовуючи поєднання відеоматеріалів та інтерв’ю, щоб створити відчуття інтимності та безпосередності.

Деякі відомі режисери-документалісти включають:

* Жан Ру та Едгар Морен (Франція)
* Альберто Кавальканті та Йоріс Івенс (Бразилія)
* Агнес Варда (Франція)
* Чезаре Заваттіні та Вітторіо Де Сіка (Італія)
* Дзига Вертов (СРСР)
* Джон Грірсон і Пол Рота (Великобританія)

Документалізм мав значний вплив на розвиток документального кіно, а його акцент на реалізмі та техніці спостереження надихнув багато інших стилів і підходів у цьому жанрі.