Значення екзиларха в талмудичному вавилонському єврействі

Екзиларх (іврит: אכסלאר, Akhsalar) — титул, який використовувався в єврейській громаді Вавилона в період Талмуду (3-6 століття н. е.). Воно стосувалося голови єврейської академії або єшиви у Вавилоні, який відповідав за навчання та тлумачення єврейського закону.

Екзиларх вважався духовним лідером єврейської громади у Вавилоні та призначався єврейською владою у Вавилоні. Він відіграв важливу роль у збереженні єврейської традиції та забезпеченні правильного дотримання єврейського закону. Екзиларх також брав участь у розвитку єврейської літургії та звичаїв, і його рішення поважали євреї в усьому талмудичному світі.

Титул «екзиларх» походить від єврейського слова «galut», що означає «вигнання». Це відображає той факт, що єврейська громада у Вавилоні жила у вигнанні, а екзиларх був лідером, який допоміг їм зберегти їхні традиції та ідентичність, незважаючи на їх фізичну відстань від землі Ізраїлю.