Розуміння аблятивного відмінка та аблаута в мові

Аблатив — це граматичний термін, який позначає тип відмінка або словоформи, що використовується в деяких мовах, включаючи німецьку та латинську. У цих мовах аблативний відмінок використовується для позначення засобів, за допомогою яких виконується дія, або точки відправлення або прибуття для дії.

У німецькій мові аблативний відмінок зазвичай використовується після певних дієслів, таких як «gehen» ( йти) або «kommen» (прийти), щоб вказати напрямок руху або початкову точку дії. Наприклад:

* Ich gehe nach Hause. (Я йду додому.)
* Er kommt aus Berlin. (Він походить із Берліна.)

У латинській мові аблативний відмінок використовувався для позначення засобу, за допомогою якого виконується дія, або точки відправлення або прибуття для дії. Він також використовувався для позначення об’єкта прийменника. Наприклад:

* Agamus pecuniam. (Купимо гроші.)
* Ego amo libros. (Я люблю книги.)

Термін «ablaut» походить від латинського слова «ablatum», що означає «віднесений». Він використовується для опису зміни звуку, що відбувається в деяких мовах, зокрема в німецькій та англійській, де протоіндоєвропейське *b- стає *p- або *t- у певних контекстах. Ця зміна звуку відома як закон Ґрімма.

Наприклад, у німецькій мові слово «батько» (Vater) походить від протоіндоєвропейського кореня *ph2ter-, який став латиною *pater- і німецькою *vater- . Ця зміна є прикладом ablaut.