Розуміння аполлінарізму: христологічна єресь

Аполлінарізм — христологічна доктрина, розроблена єпископом Лаодикійським Аполлінарієм IV століття. Відповідно до цієї доктрини, Ісус Христос мав божественний Логос або розум у собі, але не людську душу чи психіку. Цей погляд вважався серединою між крайнощами несторіанства та монофізитства.

Аполлінарій стверджував, що оскільки Христос був і повністю Богом, і повністю людиною, Він мав дві природи, одну божественну та одну людську, але лише одну іпостась або особу. Божественний Логос був вищою природою, яка керувала і спрямовувала людську природу. Цей погляд розглядався як спосіб уникнути помилок несторіанства, яке підкреслювало відокремленість двох природ, і монофізитства, яке прагнуло злити їх в одну.

Однак доктрину Аполлінарія критикували як православні, так і латинські теологи за применшення значення людський аспект природи Христа. Православна Церква остаточно відкинула аполлінарство як єресь, оскільки воно заперечувало повну людську сутність Христа, тоді як Латинська Церква відкинула його, оскільки вона заперечувала повну божественність Христа.

Сьогодні аполлінарізм вважається історичною приміткою, а його вчення не сприймається широко будь-якої християнської конфесії. Однак дебати навколо христології продовжують залишатися важливим питанням у християнській теології, коли різні конфесії та теологи наголошують на різних аспектах природи та місії Христа.