Розуміння дієгезису в теорії оповіді

Дієгеза — це термін, який використовується в теорії оповіді та літературній критиці для опису наративного рівня або рамок, у межах яких розповідається історія. Це відноситься до наративного контексту або мережі наративів, які оточують історію, включно з подіями, героями та налаштуваннями, які складають історію.

Іншими словами, дієгеза – це рівень оповіді, який обрамляє історію та забезпечує контекст для розуміння події та дії, що відбуваються в ньому. Він містить усю інформацію про світ оповідання, його героїв та їхні стосунки один з одним.

Наприклад, у романі на зразок «Гордість і упередження» дієгеза може включати соціально-класову систему Англії 19-го століття, культурні норми та очікування того часу, а також конкретні події та місця, важливі для історії. Дієгеза забезпечує контекст для розуміння вчинків і мотивації героїв, а також допомагає сформувати читацьку інтерпретацію історії.

Термін «дієгеза» походить від грецького слова «diageomai», що означає «розповідати». У теорії літератури його вперше використав французький філософ і критик Ролан Барт у своїй книзі «Образ-музика-текст», де він досліджував зв'язок між оповідним текстом і його інтерпретацією читачем. Відтоді концепція дієгезису була широко прийнята в теорії оповіді та літературній критиці, і вона продовжує залишатися важливим інструментом для розуміння складності структури та значення оповіді.