Розуміння кенозису: самовипорожнення Ісуса Христа

Кенозис (від грецького слова κενωσις, що означає «спустошення») — це термін, який використовується в християнській теології для опису самоспорожнення або упокорення Ісуса Христа. Це відноситься до ідеї, що Ісус, як Син Божий, позбавив себе своєї божественної сили та прийняв людську форму й обмеження, щоб постраждати й померти на хресті заради спасіння людства.

Концепція кенозису базується на кілька уривків у Новому Завіті, включаючи Филип’ян 2:6-8, де сказано: «Той, будучи в образі Божому, не вважав за крадіжку бути рівним Богові, але знеславив Себе і взяв на себе Його вигляд слуги, і був створений на подобу людей: І, знайшовши вигляд людини, Він упокорив Себе, і став слухняним аж до смерті, навіть смерті на хресті».

У цьому уривку Ісус описаний як будучи «у формі Бога» (тобто, маючи ту саму природу та властивості, що й Бог), але вирішив звільнити себе від цієї слави та прийняти форму людини, піддаючись обмеженням і стражданням людського життя. Це самознищення розглядається як необхідний крок для того, щоб Ісус міг ототожнити себе з боротьбою людства та принести себе в жертву за їхні гріхи.

Концепція кенозису була розроблена та досліджена різними способами в християнській теології та духовності. , але це залишається центральним аспектом християнського розуміння місії та послання Ісуса.