Розуміння післяписьменності: зміна культурних цінностей

Постписьменність означає стан чи суспільство, де більшість населення вміє читати та писати, але де здатність робити це більше не надає соціальних переваг чи статусу. Іншими словами, постписьменність – це суспільство, де грамотність широко поширена, але не обов’язково цінується чи привілейована.

У постписьменному суспільстві читання та письмо розглядаються як базові навички, а не як показники інтелекту чи витонченості. Це може бути наслідком різноманітних факторів, таких як доступність інформації через технології, занепад певних форм письмового спілкування або зміни в соціальних нормах і цінностях.

Концепцію післяписьменності вперше запропонував літературний критик і вчений, Джордж Штайнер у своїй книзі «Смерть трагедії» 1994 року. Штайнер стверджував, що розвиток засобів масової інформації та занепад традиційних форм літератури призвели до зміни культурних цінностей, так що грамотність більше не розглядалася як ключовий фактор у визначенні місця людини в суспільстві.

З того часу ідея постписьменності досліджували вчені в різних галузях, включаючи освіту, соціологію та культурологію. Деякі стверджували, що постписьменність представляє новий етап у розвитку людського спілкування, тоді як інші бачили в ній загрозу традиційним формам грамотності та інтелектуального пошуку.