Розуміння супралапсаріанства: суперечлива доктрина в реформаторській теології

Супралапсаріанство — це теологічна концепція, яка була розроблена деякими реформаторськими теологами в 17-18 століттях. Це суперечлива доктрина, яка обговорювалася серед реформаторських богословів і мала різні тлумачення та застосування протягом всієї історії.

Супралапсаріанство за своєю суттю полягає у вірі в те, що Божий указ про спокуту (або план спасіння) був прийнятий до того, як Він постановив падіння людство в гріх ("lapsus" або "гріхопадіння", про яке йдеться). Іншими словами, Божий план врятувати людство через Ісуса Христа існував ще до того, як Він створив світ або допустив гріхопадіння Адама і Єви.

Ця доктрина ґрунтується на таких уривках, як Ефесянам 1:4-5, де говориться, що Бог вибрав нас у Христі «перед заснуванням світу» та 2 Тимофію 1:9, де сказано, що Бог «покликав нас святим покликанням не за нашими вчинками, але за Своїм наміром і благодаттю». Супралапсаріанці вірять, що ці уривки вказують на те, що Божий план спокути існував ще до того, як Він створив світ або дозволив гріху увійти в світ.

Супралапсаріанство часто протиставляють інфралапсаріанству, тобто вірі в те, що Бог постановив гріхопадіння людства ще до того, як Він Він оголосив план викупу. Іншими словами, інфралапсаріанці вірять, що Бог допустив гріхопадіння Адама та Єви перед тим, як Він вирішив послати Ісуса Христа, щоб врятувати людство від їхніх гріхів.

Хоча супралапсаріанство є поглядом меншості серед реформаторських теологів сьогодні, воно мало значний вплив на розвиток реформатської теології протягом історії. Деякі відомі теологи-реформатори, які дотримувалися супралапсаріанства, включають Джона Кальвіна, Джонатана Едвардса та Германа Бавінка.