Розуміння юдаїзму після Мішні: ключові особливості та розробки

Постмішник (ПМ) — це термін, який використовується для опису періоду часу після написання Мішни, який, за оцінками, припадає на 200 рік нашої ери. Протягом цього часу єврейська громада в Ізраїлі та діаспора продовжувала вивчати та обговорювати Мішну, і були складені нові тексти, які ґрунтувалися на ідеях і законах, що містяться в ній, і розширювали їх.

Деякі ключові риси постмішнічного юдаїзму включають:

1 . Розвиток Гемари: Гемара — це коментар до Мішни, написаний рабинами в період після Мішни. Він містить дискусії та дискусії щодо значення та тлумачення Мішни, а також історії та анекдоти, які ілюструють практичне застосування її законів.
2. Створення нових єврейських текстів: на додаток до Гемари, були складені інші постмішнічні тексти, такі як Мідраші (легенди та історії про Тору) і Талмуд (збірка рабинських дискусій і дебатів). Ці тексти допомогли розширити та поглибити розуміння єврейського закону та традиції.
3. Встановлення єврейського календаря: протягом періоду після мішніка було встановлено єврейський календар, який базується на циклах місяця та пір року. Відтоді євреї використовували цей календар для визначення дат свят та інших важливих подій.
4. Розвиток єврейської літургії: період після Мішніку став ознакою розвитку єврейської літургії, включаючи створення нових молитов і стандартизацію існуючих. Це допомогло створити відчуття єдності та узгодженості серед єврейських громад по всій діаспорі.
5. Зростання авторитету рабина: у період після мішніку роль рабина як релігійного лідера та тлумача єврейського закону почала формуватися. Це означало відхід від більш децентралізованого, общинного підходу до єврейського життя, який був характерним для періоду Мішни.